Назад Зміст Далі


Показати/сховати текст

Казка про ведмедика Непосидька

У лісі стояла собі хатка, де жили ведмедиця зі своїм сином ведмедиком- Непосидьком. Якось уранці ведмедика розбудив сонячний зайчик, що весело стрибав по хаті. Ведмедик здивувався: „Звідки він тут узявся?” А зайчик тим часом у вікно утік. Почав Непосидько маму будити:

— Пусти мене погуляти з сонячним зайчиком!

Ведмедиця натягнула ковдру на самий ніс і пробурчала:

— Ще зима, весни ще кілька тижнів чекати. Спи!..

Але ведмедику не спалося. Він тихенько зліз з ліжечка, прочинив двері й визирнув надвір.

Бачить — справді ще зима, хатку снігом завалило, а сонячного зайчика вже нема. Сива хмара закрила небо, в лісі потемніло. Пішов ведмедик у ліс сонячного зайчика шукати. Бачить, синичка по гілках стрибає і теж наче щось заклопотано шукає.


— Ходи сюди! — гукає ведмежатко. — Давай побавимось! Мене звати Непосидько, а тебе?

— Я звуся Жовтаня. Я дуже голодна, зима кінчається, а в лісі вже зовсім їжі не залишилося. Скоріше б уже весна! — Сказала Жовтаня і полетіла геть.

Іде Непосидько далі. І раптом у нього над вухом хтось як крикне: “Кар-р-р!!”. Ведмедик з переляку видряпався на якесь деревце. Бачить: у нього перед носом гойдається гроно червоних ягід. І згадав ведмедик про голодну синичку. Почав її гукати:

— Агов, Жовтаню, де ти? Лети сюди, я знайшов тобі сніданок! Прилетіла синичка:

— Та це ж горобина! Така смакота! — Подзьобала ягідок і каже:

— А тепер і побавитись можна!

І почали вони у піжмурки гратися. Ох, як весело їм було!


намалювала Наталя Фляк




Ангелятко та Ангеляткова наука

© Тарас Капущак, ідея, впорядкування, художнє оформлення, 2006
Контакти: info@kazka.in.ua

Ангелятко та Ангеляткова наука