Яблучна нянька

Навесні на яблуні народилася зелена гусениця-хробачок.

Яблунька цвіла рожевим цвітом, і хробачок дуже тішився, що у нього така гарна домівка. Але незабаром він зголоднів, а підживитися нема чим — до яблук ще далеко. Мусив зелене листя хрумати. Листя було зовсім несмачне. І ніякого різноманіття — на сніданок листя, на обід листя, на вечерю листя.

Якось голодний і сердитий хробачок повз по гілці і раптом побачив зелене яблучко.

— Нарешті! — вигукнув хробачок.

Кинувся до яблучка і відкусив шматочок.

— О-о-о! — розчаровано простогнав хробачок. — Яке ж воно кисле!

— Не сумуй! — сказало йому яблучко. — Я скоро достигну!

— А що тобі треба для того, щоб ти швидше достигло? — запитав хробачок.

— Сонячне тепло, звісно, — замріяно прошепотіло яблучко.

І хробачок став яблучною нянькою: щодня відсовував листя, щоб яблучко грілося на сонці, збирав у листочок росу і вмивав його. А воно росло, наливалося соком. І одного дня хробачок вирішив знову його скуштувати.

Аж тут яблучко зірвалося з гілки і разом з хробачком упало у траву. Приголомшений хробачок довго сидів у траві, не розуміючи, що сталося. Сидів-сидів, та й заснув. Яблучко гукало свою няньку, але хробачок, обмотавшись тоненькою ниточкою, наче ковдрою, міцно спав у своєму коконі. А яблучко підібрала дівчинка і поклала до кошика.

Незабаром з кокона, де спав зелений хробачок, вилетів білий метелик. Він довго літав над яблунею, шукаючи своє яблучко. Але так і не знайшов ні свого, ні інших яблук. І досі жоден яблучний хробачок не знає, хто восени забирає усі яблука.

А ти знаєш?

написала Олена Заміховська

намалювала Мар'яна Фляк