Українська казка
НазадЗмістДалі


Сніжниця

Були собі дід та баба бездітні. У піст сніг м'який, діти баби катали із снігу. Дід і каже бабі:

— Ходім і ми, скатаємо бабу собі.

Баба й каже:

— Нащо тобі баба? Баба у тебе є, а коли так, то скатаємо собі дитину.

— Ну, ходім скатаємо. Якщо дитину, то й дитину.

Пішли і давай дитину катати. Скатали. І давай дитині ніжки робити, і ручки, голову, вуха, рот — усе поробили. І як зробили вони цю дитину, стала шкура дитяча обтягатися, стала вона личком ворочати. Дід та баба радіють:

— Ось у нас буде дитинка, вже, слава богу, рухається.

Через час стала дитинка ходити і балакати. Дівчинка. І дав дід ім'я — Сніжниця. Живе вона, росте щохвилі. За п'ятнадцять день стало півдівки, і проворна така, зве діда дідом, а бабу бабою. Вони нею утішаються. І біла вона як сніг. І волосся, і лице так, як папір, білі. Сусідні дівчата познайомилися і бігають до неї гуляти, і вона бігає до них.

Після великодних свят, як сонце пішло вище, потепліло, так Сніжниця все у холодок ховається. І дожила вона до Купала. Наплели дівчата вінків, і наклали вогнище у березі, і просять у діда і баби дозволити Сніжниці стрибать через вогонь. Пустили її, дівчата вінок на неї наділи і повели. Давай тепер стрибати через вогонь і співати:

— Ну, Сніжниця, бери і ти за нами.

Розігналася Сніжниця за ними і як збігла на вогонь, так тільки і бачили її. Вона там і розтала.

Прийшли дівчата до діда і до баби і кажуть, що бозна-де їх Сніжниця і ділася. Вони і кажуть:

— Вона із снігу виросла, то як на вогонь наскочила, так і розтанула. Якби ви, дівчата, не просили б у нас її, то ще б жила. Ми б поутішалися, а тепер через вас вона і розтала.

Так дід і баба як були самі, так і зостались.





НазадЗмістДалі
© Тарас Капущак, ідея, впорядкування, художнє оформлення, 2006-2009
Контакти:info@kazka.in.ua
Підтримка: ВГО «ДОЛЯ»
ВГО «ДОЛЯ»