Українська казка
НазадЗмістДалі


Вовк та вовчиця

Розмовляли одного разу вовк з вовчицею.

«Погано тобі, вовче, живеться»,— каже вовчиця. «Чому?» — дивиться на неї вовк. «Ти все по кущах ходиш, від людей ховаєшся».— «Гм,— пробурчав вовк,— але ти також від людей ховаєшся...» — «Ні, я де хочу, там і ходжу, і ніхто мене не бачить».— «Брешеш ти, голубонько! — не погоджується вовк.— Тебе бачать люди так само, як і мене».— «Вір, не вір, я правду кажу»,— відповідає вовчиця. Покрутив головою вовк та й каже: «Коли так, то давай перевіримо. Я заховаюсь у кущах, а ти йди у поле. Побачим: помітять тебе люди чи ні?» — «Добре,— каже вовчиця,— подивимось!»

Пішов вовк у кущі, а вовчиця вийшла у поле. Побачили її орачі і почали гукати: «Вовк, вовк!..»

Почув це вовк у кущах, що його згадують, і дременув у ліс. Біжить та й думає: «Цікаво, вовчиця в поле вийшла — і нічого, а я в кущах сидів — і мене побачили!..»

Догнала його вовчиця, запитує: «Ну що, чия правда?» Віддихався вовк та й каже: «Твоя правда. Нічого не скажеш!.. Якби не перевірив, ніколи б не повірив».





НазадЗмістДалі
© Тарас Капущак, ідея, впорядкування, художнє оформлення, 2006-2009
Контакти:info@kazka.in.ua
Підтримка: ВГО «ДОЛЯ»
ВГО «ДОЛЯ»