Українська казка
НазадЗмістДалі


Випарений піп

Любив піп єдну ґаздиню, Марійку, – ходив до неї. А в той Марійки ґазда був, айбо мало коли бував дома. Як ґазда прийде домів, усе Марійка хвора.

– Ой, Марійко, що в тебе болить?

Принесе їй ґазда хліба чи ще чого з крамниці:

– На, Марійко, їж.

– Чоловіче! Не годна я їсти, бо мені дуже болить. Я нині й вогню не палила, бо не треба мені!

І все крекче Марійка на печі.

– Може, випила б, Марійко, паленки?

– Кедь би трохи приніс, то, може, випила б єден погарчик, а їсти не годна нічого.

Пішов він до корчмаря:

– Дайте доброї паленки, бо жона мені хвора.

– Дурний ти, Іване! Жона тобі хвора? Коли піп прийде, тоді вона не хвора!

– Ви вже й людям не вірите... Умрете, а не будете вірувати, сусідо!

А корчмар каже:

– Ну-ну, Іване! От якби ти надійшов удень, то знав би, що вони роблять, як ти підеш у дорогу!

Іван приніс паленки й каже Марійці:

– На ось погарчик, випий, бо се добре паленка.

Вона випила єден погар паленки.

– А може, з’їла би дещо, якби я тобі зладив?

– Не годна я нічого їсти ані разу!

– Ну, небогонько, а з чого будеш жити? Я коло тебе не буду сидіти, бо маю роботу.

– Ну, то йди собі геть, а я вже буду якось бідувати: хоч умру, хоч буду.

І пішов Іван у дорогу з кіньми. Піп увидів, що Івана не є вдома, приходить до Марії й каже:

– Іди та принеси паленки трохи!

– Айбо, – каже, – не піду, бо корчмар увидить, що я здорова, та набреше на мене ґазді.

– Ой, правду ти кажеш, Марійко! – каже піп.

Наладила Марія їсти – дороге їдіння для попа: є що й їсти, й пити, доста є вшитко! А то було літнього часу, коли дуже тепло було і двері отворені були. От циганин-сирохман єден і прийшов туди на ніч – так, що вони за нього не знали. Думає: „Кедь будуть бити, то утечу, а кедь ні, то остануся, бо я дуже голоден”. А піп із Марійкою гостяться коло стола – так напилися, що нікого, нічого не чують. Циганин увійшов потиху до хижі, аби його не увиділи і не вчули, і так собі думає: „Ачей вони поснуть п’яні, а всього не поїдять і вшиток напій не поп’ють, бо там є доста…” Та й затягся під постіль.

Аж тут – що сталося? Надійшов уночі з дороги ґазда Марійчин, і в дворі загримів віз. Вона почула, що ґазда прийшов, а піп каже:

– Марійко, йой! Де би я спрятався?

І спрятався під постіль. А вона і те їдіння, і напій під ту постіль склала. А піп не знав, що там циганин під постіллю! Легла собі Марійка на піч і вогонь залила водою, аби нічого видно не було. Ґазда коні прив’язав, увійшов до хати й каже:

– Се така ти, Марійко, хвора?

– Ой, – каже, – я дуже хвора, не годна й говорити.

– Чи їла ти що сьогодні?

– Та нічого не їла.

А циганин під постіллю мовчки їсть. А як напився, то й каже:

– Йой, паночку, я би свистів!

На попі аж волосся диба стало зі страху. Каже піп циганинові:

– Мовчи, біда би на тебе найшла! На тобі чоботи, але мовчи, бо ґазда учує та нас уб’є!

Циганин чоботи взяв і натяг на ноги.

– Йой, паночку, коби я трохи собі погуляв, чи добре мені в чоботях!

– На, циганине, ногавиці, лем мовчи!

Узяв циганин ногавиці з попа.

– Йой, паночку, коби я раз пройшов по хижі, аби увидів, чи надається то на мене!

– Мовчи, циганине! На тобі рясу, лем мовчи!

Циганин узяв рясу – і тоді не слухав уже попа, айбо помалу виснунувся з-під постелі та й виліз геть. І увійшов до хижі:

– Дай Боже здоровля, ґаздо!

– Дай Боже здоровлячка й вам! – каже ґазда.

Ґазда побачив, що то попівська одежина, та й думає собі, що се піп і є. І каже:

– Най сідають пан превелебний! Що ви так пізно прийшли, пане превелебний?

– Та, – каже циганин, – треба мені. Чув я, що жона вам хвора, та кортіло дізнатися про неї.

І дуже той „піп” жалує Марійку:

– І що вам, Марійко, так дуже болить?

Марійка видить, що то не піп, бо знає, що піп є під постіллю. І думає собі: „Се зводитель якийсь, а не піп, як мій дурний ґазда гадає!”

– Ну, – каже „піп”, – пане ґаздо, знаєте, що?

– А що, пане превелебний?

– Та я би ваш дім освятив, бо ваш дім нечистотний, кедь ваша жона так хворіє усе. Я, – каже, – посвячу дім, бо тут є чорт – він вередить вашій жоні.

– Но, пане превелебний, я би вам заплатив чесно, що би хотіли, лем коби ви мені так дім освятили, аби моя жона не хворіла.

А вона тоді каже з печі:

– Тобі би задарма гроші тратити! Чи поможе мені ото, чи ні? – І не дає того чинити, бо вона знає, який то піп.

– Ану, цить, жоно! А коли дасть Бог, та ліпше тобі буде?

– Ей, тобі би гроші тратити! Ти ж так тяжко заробляєш!

– Я тебе не питаюся, Марійко! Чого б ви хотіли, пане превелебний, аби дім посвятили?

– Єдну десятку. І зараз посвячу, мені збиратися не треба.

Дістав ґазда десятку, дав.

– Ну, пане ґаздо, так будеш чинити, як я буду розказувати. Чи маєте, пане ґаздо, єден горнець залізний?

– Маю, та нащо вам треба горнець?

– Окропу налити.

Налив ґазда той горнець, поставив гріти воду. Скипіла та вода – гаряча дуже.

– Ну, пане ґаздо, візьміть собі палицю в руки й станьте на двері, пане ґаздо, бо я буду святити.

Узяв собі циганин горнець і почав лити в кождий закуток помалу. Святить тим окропом хижу і все каже:

– Свят, Боже, свят!

Як прийшов під постіль, де піп є, там ще ліпше ллє окріп і все каже:

– Свят, Боже, свят!

Піп, сеґінь, одсувається все далі, а циганин усе ліпше ллє окропом. І так попа обпарив окропом, що піп мусив відти піти.

– Ну, тепер, пане ґаздо, бийте палицею! Видите, який чорт великий. Ну, чи казав я вам, що чорта вижену з вашого домівства?

Ґазда взяв та добре попа вибив.

– Ну, тепер, пане ґаздо, пускайте його! Уже доста йому. Тепер ваша жона не буде хвора ніколи!





НазадЗмістДалі
© Тарас Капущак, ідея, впорядкування, художнє оформлення, 2006-2009
Контакти:info@kazka.in.ua
Підтримка: ВГО «ДОЛЯ»
ВГО «ДОЛЯ»