Українська казка
НазадЗмістДалі


Про вовка, що не мав ніде щастя

Де було, де не було раз у єднім селі. У тім селі були пан превелебний із своєю панією та мали такого старого пса, що вже навчився по-людськи і розумів, що пан із панією говорили, так, як треба. Якось бесідували пан із панією: „Дамо його забити, бо вже старий, не є з нього хосна”. А він як ото вчув, та забрався сам геть од хижі і пішов у гущавину. Найшов його там вовк та хоче його з’їсти, а він каже:

– Нащо би ти мене, вовче, їв? Я сухий і старий.

Але вовк йому каже:

– Та що з тобою маю робити?

Пес йому каже:

– Та годуй мене, доки ситий буду.

Вовк дурний його послухав: ходить, ловить молоді янгята та гуси молоді. Так пес уже од’ївся коло вовка, що ситий став. А як ситий став, то й співає собі. Та каже пес вовкові:

– Чи знаєш що? У нашого пана є мала дитина: підуть пан і панею на загороду до сіна, то й дитину візьмуть із собою маленьку. То ти, вовче, йди поза терня помалу – бо та загорода під лісом, – та ту дитину вхопи, але так, аби не покусав, і тоді неси до мене: а я дуже на тебе збрешу.

Пан із панією утямили, що вовк дитину взяв і втік до гущавини, та й побігли. Пес тоді одняв од вовка дитину – бо таку вони бесіду мали. Як прийшли пан із панею, вовк утік, а дитина коло пса – пес одняв! Як найшли дитину, то зрадувалися дуже. Пані узяла дитину на рук, а пан пса, що був їм у пригоді. Та й бесідують пан із панею:

– Будемо правити хрестини тій дитині.

Пес знав, коли вони будуть правити, та пішов, та повідав вовкові, жеби прийшов на гостину в той день, коли будуть хрестини; айбо би ніхто про те не знав, лем пес та вовк.

Прийшов вовк на той день, коли йому сказав пес. Поприходили пани на хрестини, котрі були зазвані. Як гостилися, та й попилися пани так до потреби... Прийшов і вовк: пес вовка до пивниці завів, та там з’їли хліба і м’яса; а що пускали вино до бочки, то вони нахлебталися, та попилися, та почали співати. Пес каже:

– Небоже! Помалу співай, бо нас учують: то мені нічого не буде, бо я дитину одняв, а тебе заб’ють.

Вовк каже псові:

– Ти в мене співав, коли я тебе гостив, то й я буду.

Та вчула домашня челядь, що там ричить не так, як треба, та вийшли і взяли собі палиці й кілля: і вовка вибили, лем ледве живий утік! І так каже вовк:

– Чекай, коби я дещо попове найшов!

Іде він єдною лукою, найшов кобилу, що пасеться з малим лошам. Та і схотів те мале лоша з’їсти. Каже кобила:

– Не вільно тобі їсти!

А він каже:

– Чом?

– Бо в мене є контракт, що не вільно.

А він каже:

– Та де є?

– Там контракт, іззаду.

Він нагнувся, а вона тоді – прась його підковами в голову! Вовк пішов, як п’яний, та каже:

– Коби я найшов іще дещо попове, то я би не читав контракти!

Найшов він барана, що пасся на єднім горбку. Та каже йому:

– Чий ти, баране?

Він каже:

– Я попів.

А вовк йому каже:

– Зараз будь готовий: я тобі не буду контракти читати, лем тебе з’їм.

Баран йому каже:

– Чого би ти мене їв помалу? Стань собі під горб та роздійми пащу; я сам туди скочу.

Вовк дурний послухався. Баран розігнався та тріснув вовка рогами по голові. Вовк лем вивернувся – так запаморочився! Та й устав, та й пішов, а баран собі домів утік. Каже вовк:

– Коби я найшов іще дещо попове, не їв би я нараз, лем помалу!

Та й пішов, та й найшов у потоці слугу, що готовить дрова. Каже йому:

– Чий ти чоловік?

– Я попів слуга.

– Я тебе не буду нараз їсти, лем помалу; та й контракт тобі не буду читати!

Каже йому слуга:

– Та як будеш мее їсти, кедь я ще не митий?

Каже вовк:

– То мийся скоро!

Умився слуга і рубає собі добрий бук у руки.

Каже вовк:

– Та ти нащо то рубаєш?

– Я тим буду хреститися. Але не маю чим утиратися. Коби ти мені дав хвоста, вовче!

Вовк йому подав хвіст, щоб той утирався; а він закрутив хвіст коло руки лівої, а в праву взяв той бук; як почав бити вовка! Од голови до хвоста ізбив його.

То вовк каже:

– Ніколи не хочу собі заходити із попами нічого!

І тепер не чувати, жеби вовк що рушив попове, бо одтоді вони усі їх бояться.





НазадЗмістДалі
© Тарас Капущак, ідея, впорядкування, художнє оформлення, 2006-2009
Контакти:info@kazka.in.ua
Підтримка: ВГО «ДОЛЯ»
ВГО «ДОЛЯ»