Українська казка
Назад Зміст Далі



Куди відлітають папуги

Ласун на чарівному летючому килимі полетів у місто, щоб поповнити запаси своїх улюблених ласощів. Адже він так любить пухкі булочки з родзинками і кремом, рогалики, тістечка і ще купу-купу всіляких інших солодощів. Аж тут виявилося, що йому по дорозі з двома сороками, які без упину про щось скрекотіли. Летіти було довго, тож Ласун вирішив і собі послухати, про що так захопливо розповідала одна білобока іншій.

Синиці й горобці сиділи на гілці величезної вільхи, що своїм гіллям сягала аж десятого поверху. Там на підвіконні поважно розходжав папуга Проша чи, як він сам себе гордо називав, Прохор. Птахи слухали хвалька, пороззявлявши дзьоби.

– Мої господарі вирішили мене повезти на курорт. Кажуть: «Нехай найрозумніший і найкрасивіший папуга у всьому світі відпочине. Засмагне, погріється, фруктів екзотичних прямо з дерева поклює. Нам для нього нічого не шкода».

Тож можете мені заздрити, панове горобці, синиці і снігурі! Можете замовляти сувеніри – будь ласка, в письмовій формі і бажано небагато. Якщо не забуду, виконаю всі побажання! А тепер – па-па, бувайте! Мені ще валізи пакувати, та й узагалі сила-силенна справ: подорож – самі тільки клопоти...

Синички відверто заздрили мандрівникові. адже їм ще ніколи в житті не доводилося літати далі дачного селища. Навіть червоногруді снігурі, які, правду кажучи, скоро теж збиралися в довгу подорож, аж буряковіли від заздрощів. Адже їхня подорож була на засніжені «курорти» Заполяр'я, а не на теплі пляжі Єгипту, куди збирався Проша.

– Ех, ви, бідото! І як вам зі мною тягатися! – гордовито вів своєї папуга і походжав по підвіконні, як по сцені.

Першим не втримався горобець Гаркуша:

– Погляньте-но на нього! Теж мені велике цабе! Та господарі беруть його клітку з собою, бо нема на кого залишити, а він тут із пір'я пнеться перед нами! Хто ж захоче цього пихатого Прошу годувати і доглядати!

– Ну, по-перше, не Проша. а Прохор, – хотів було заперечити Гаркуші папуга. Та не на того нарвався.

– Та нехай хоч і Іннокентій! – відповів нахабно горобець.

Тут підключилися і снігурі, які до того сиділи, набундючившись своїми червоними грудками, і ні пари з дзьобів.

– Так-так-так, ми хоч і не на Південь, хоч і в Заполяр'я летимо, зате своїми силами. Ми ж бо справжні птахи, не те що дехто тут, кому крила для краси лише служать. Ми – птахи, і літаком літати нам би наша перната гордість не дозволила. Не птах ти. Прошо! Отак!

– Так-так-так-так! – луною озвалося з усіх навколишніх дерев.

– Що ви в цьому розумієте? – сказав Проша у відповідь на глузування, але його ніхто не почув.

Він залетів у кімнату через кватирку, сів на стіл, звісив лапи і замислився. «Що вони в цьому розуміють? Нехай забираються у своє Заполяр'я і не диктують тут, хто справжній, а хто несправжній птах. Зате вони з людьми розмовляти не вміють. Зате їм холодно надворі, а мені тут тепло, зате нікого більше не беруть із собою на курорт! А навіщо мені намарно крилами махати, якщо великий залізний птах може нас перенести усіх разом?»

У квартирі стояв гамір і метушня. Господарі збиралися на курорт.

– Марино, поливатимеш квіти двічі на тиждень, а папузі насипатимеш корм тричі на день. Він там на полиці в кухні. І не забувай йому свіжої води наливати, – давала свої розпорядження господиня сусідській дівчинці, яка погодилася доглянути Прошу і квартиру.

– Гаразд. Не забуду.

Для папуги це було сюрпризом. причому неприємним.

– Ґвалт! Ґвалт! Куди ж це ви? А як же я? Ви про мене забули чи що? – з останніх своїх сил горлав папуга, але слова вилітали якимсь безглуздим белькотінням.

– Ну нічого – я їм помщуся! – думав бідолашний птах, коли двері за господарями зачинилися і він лишився сам-один. – Вони ще пошкодують, що забули про мене... Вони за мною скучатимуть... Або я скучатиму... Мабуть, уже скучаю! Я не можу без них... Усе одно я попаду на курорт. Так! Еврика! Я полечу за ними! І нехай ті заздрісні снігурі побачать, що я справжній птах!

Проша дочекався, коли Марина відчинить клітку, щоб насипати корму. і стрімко вилетів спочатку зі своєї клітки, а потім і у кватирку.

Надворі пробивалися перші теплі промінчики сонця, але було ще не дуже тепло.

– Ху-у-ух, щось втомився вже я! – відхекувався Проша на гілці тієї самої вільхи. – Сподіваюся, це вже щонайменше третина мого шляху.

– Ха-ха-ха! - пролунало в нього над вухом. – Третина шляху! Цей папуга не лише пихатий, а ще й дурний! Ти знаєш, скільки тобі ще до Африки летіти? – і снігурі знову залилися сміхом. – Ти ж навіть зі свого подвір'я не вилетів!

Проша ошелешено дивився на червоногрудих сміхунів і мало не плакав. «Як це не вилетів? Я ж скільки махав крилами! Я ж так утомився! Невже? Як таке може бути?»

– Несправжній ти птах! Не до снаги тобі великі відстані! – продовжували глузувати снігурі. А у Проші в маленьких очах стояли сльози розміром з горошину.

– Все одно я долечу! Все одно долечу! – і Проша шугонув з гілки – тільки його строкаті крила замиготіли вдалині.

За два тижні господарів зустріла зарюмсана Марина.

– Що трапилося? – здивовано в один голос запитали вони.

– Проша втік, – схлипуючи, говорила дівчинка.

– Маринко, сподіваємося, він повернеться. З папугами таке буває.

А Проша зовсім не втік, а просто подався на курорт. Щоправда, не зовсім своїми силами. У сусідньому будинку одна сім'я також збиралася на Південь. Проша побачив таксі, валізи і, не довго думаючи, залетів у валізу і там принишк. Але виявилося, що великий залізний птах, що перевозить людей, потрапив аж в Індію.

Яким було здивування Проші, коли він побачив зграї папуг на деревах! «Невже тут немає тих набридливих нахаб-горобців?» – радів Проша, та й стільки своїх родичів він ще ніколи не бачив. А що як папуги навчать його літати як слід, і він зможе повернутися додому сам, на своїх крилах? І тоді ще тим снігурам не раз тикнеться в своєму Заполяр'ї. Бо Прохор – це не так просто!

Слухаючи цю історію, Ласун долетів до цукерні і приземлився прямісінько на ґанку. А сороки, продовжуючи скрекотіти, полетіли далі. Чи навчився Проша літати і чи повернувся додому, Ласунові думати вже не хотілося, адже на вітринах цукерні на нього чекало стільки всілякої смакоти!





Назад Зміст Далі
© Тарас Капущак, ідея, впорядкування, художнє оформлення, 2008
Web-дизайн, домен, хостинг - Інтернет бізнес провайдер "IN"
Контакти:info@kazka.in.ua
Підтримка: ВГО «ДОЛЯ»
ВГО «ДОЛЯ»