Українська казка
Назад Зміст Далі



Безглузда робота домовичка Хрума

На околиці лісу стояв ошатний будиночок. Сюди переїхали жити маленька дівчинка Олеся, її братики Данилко і Славко, а також тато і мама. Тут було набагато просторіше, ніж у старому будинку. У кожного з дітей тепер була окрема кімната. А в найбільшій кімнаті батьки влаштували для дітей ігрову залу. Родина дружно заходилася розпаковувати свої речі, після яких лишалося багато порожніх коробок.

– Любі мої, віднесіть коробки до комірчини, – попросила мама дітей.

Ті радо взялися до роботи. Проте коробок було багато, а комірчина така маленька, що вже скоро не було куди їх складати. Навіть двері не зачинялися і багато коробок залишилося стояти в коридорі.

Нарешті настав вечір і всі в будинку повлягалися спати на нових місцях. І тут почулося дивне хрумтіння. Воно було чутно аж до світанку. Нові мешканці не звикли до голосного хрумтіння вночі, тому довго не могли заснути. Данилко, Славко й Олеся вирішили дізнатися, хто ж їм цієї ночі не давав бачити зоряні сни. На ранок тихесенько прокралися до комірчини, аж тут… З верхньої коробки два чобітки визирають, та ще й ніби пританцьовують. Що то таке?

– Ти хто? – наважилася спитати у чобітків Оленка.

Чобітки нараз зникли в коробці, а їм на зміну випірнув дивакуватий маленький чоловічок.

– Я – Хрум. Домовичок, звісно! Ось. А ви мої квартиранти нові? – очі у домовичка заграли дивним сяйвом.

– Хто? – в один голос спитали діти.

– Ну, ви тепер у цьому будинку мешкатимете? Значить, зі мною. Бо я тут уже давно мешкаю. Усе знаю. І про все вам розказуватиму. Тільки ви будьте уважними. Я порядок люблю. І щоб мене слухали! А коробки ви привезли дуже хороші. Проте їх треба доладу поскладати, – промовив домовичок.

– Ой, мене мама просила на кухні їй допомогти, – раптом згадала Олеся.

– А нас тато просив на подвір’ї дрова поскладати, – чомусь тільки тепер згадали брати.

Домовичок лишився сам. Ну треба ж комусь лад тут навести. І заходився він коробки складати сам. Здавалося, що цю роботу він зробить за хвилину, проте не так робилося, як гадалося.

Треба сказати по правді, що домовичок Хрум був дуже компанійським. Він товаришував з усіма. Отак посоває, посоває коробки, стане перепочити та як зачепиться з кимось говорити, то аж до вечора ніякої роботи і не буде. А вночі на нього нападає голод, і Хрум хрумкає сухарями, що аж за вухами лящить, та й засинає. А до ранку він забуває, що хотів зробити, тому і починає все з початку. Знову пересовує коробки то туди, то сюди, стане перепочити, знову з кимось заговорить та й так і до вечора.


Отож якось Мудрун вирішив провідати свого знайомого, коли вдома, крім Хрума, нікого не було. Він всівся в іграшкове крісло-гойдалку і почав гойдатися.

Проте сьогодні домовичок вирішив закінчити роботу, тому він увесь час порпався біля коробок, що були нагромаджені біля комірчини. То він переглядав щось у них, то переставляв у якомусь тільки йому відомому порядку, то зі злості розкидав їх довкола і знову заходжувався їх складати. І жодної уваги не звертав на гостя.

Якийсь час Мудрун зі здивуванням спостерігав за цим дивним дійством.

– Ну і чого ти сам себе мордуєш тими коробками? – не витримав Мудрун безперервного пересовування коробок.

– Я в якусь із них поклав свою хустинку, тепер не можу носа висякати, – відповів домовичок і ще ретельніше заходився пересувати коробки.

Коли він нарешті знайшов свою хустинку і голосно висякався, то тут же згадав, що десь тут лежить його альбом для малювання. І знову коробки совались і переставлялися.

– Та викинь ти ці коробки, – ображено сказав Мудрун.

А домовичок уже навіть не чув його слів. Він був захоплений своєю справою – переставлянням коробок. Мудрун образився на домовичка і мовчки пішов собі геть.

А тим часом у Чарівному лісі відбувалося радісне пожвавлення. Мешканці Чарівного лісу почали приготування до Дня матері. Кожному дісталося завдання: гноми повинні були виготовити для усіх мам Чарівного лісу намиста, феї – квітами прикрасити галявину, на якій мало відбуватися дійство, комусь доручили спекти торт, а хтось повинен був зварити узвар. Для домовичка була виділена особлива робота – рознести запрошення усім мамам. Та от нарешті настав довгоочікуваний день і всі зібралися для привітань на великій галявині в очікуванні мам. Проте минула ціла година, а жодної з мам не було.

– А де це Хрум?! – невдоволено гримнув Мудрун.

– Невже він не розніс запрошення? – пронеслося юрбою.

–А полети-но, будь ласка, Феєчко, і пошукай його, – попросили гноми подругу.




Вона застала домовичка за тією ж справою, за якою залишив його Мудрун: той переставляв коробки, а ідеального ладу так і не міг навести.

– Хруме, а ти розніс запрошення мамам? – суворо запитала домовичка Маленька Фея.

– Які там ще запрошення, хіба ти не бачиш, скільки у мене роботи? – здивовано підняв на неї очі домовик.

Проте, що б Фея не говорила чи не пояснювала домовику, той ніякої уваги на неї не звертав, а все вовтузився зі своїми коробками.

– А давай я тобі допоможу, –не витримала Маленька Фея і заходилася своєю чарівною паличкою совати коробки.

Мить – і все було зроблено. Хрум не вірив своїм очам: він вже кілька місяців переставляв ці коробки, намагаючись їх умістити в комірчину. А Маленька Фея за мить упоралася з цим.

– Ти б не робив дурної роботи, а то за нею і значно важливіша робота не зроблена: ні квіти не политі, ні пташки не нагодовані, та й усього іншого, подивись, скільки назбиралось. А ти все на ці коробки час витрачаєш. А тепер швиденько усіх мам на свято запрошувати, – наказала Маленька Фея.

Мабуть, ще ніколи в житті Маленька Фея так не літала, та ще й з домовиком за руку. Проте вже за п’ять хвилин усі мами були запрошені. І свято було врятоване.

Тільки домовичок стояв сумний осторонь. Соромно було йому, що він такий неоковирний, що роботу робить якось не з того кінця та ще й на розмови відволікається. А найгірше, що через це могло б не відбутися таке гарне свято – День мами.





Назад Зміст Далі
© Тарас Капущак, ідея, впорядкування, художнє оформлення, 2008
Web-дизайн, домен, хостинг - Інтернет бізнес провайдер "IN"
Контакти:info@kazka.in.ua
Підтримка: ВГО «ДОЛЯ»
ВГО «ДОЛЯ»