Українська казка
НазадЗмістДалі


Гномики і три русалоньки

Як ви вже знаєте, в одному місті, в одної матусі-чарівниці було двійко діток – гномиків. Синочка-грибочка звали Марко, а донечку-розумничку Оленка. Одного разу, коли мама мала дуже багато справ, а мешканці Зеленого гаю потребували термінової допомоги, мама відправила діток до бабусі, в село. Зібрали гномики речі, сіли на чарівне ліжко Марка і рушили в дорогу, хоч летіти й недалечко, але речей мама поклала багато і ліжечко летіло повільніше, ніж завжди. Діти мали час подивитися на те, що пропливало під ними, а було ж на що глянути: Зелений Гай радував око смарагдовою красою, а там було чаклунське болото, на якому жив старий чаклун. Хтось казав, що він злий і ніколи не робить добра, це була неправда, діти часто бігали до нього в гості, куштували свіжу журавлину, чорницю, суницю, пили чебрецево-м’ятний чай і слухали довгі-довгі історії. А далеко попереду виднілося надзвичайно красиве місто, де жили тільки дорослі чарівники, феї і чаклуни, Маркові і Оленці туди не можна аж до вісімнадцяти років, саме тоді вони вступлять у найсправжнісіньку чарівну школу.

Сьогодні з гномиками не було, як звичайно, ні Промінчика, ні Жартуна, ні Мудрагеля, навіть Кузь не захотів з ними летіти, сказавши, що має безліч справ. Діти ще ніколи не були у бабусі в селі. Хоч вона часто приїжджала до них, але якось ніколи не доводилось гномикам у неї гостювати. Вони любили проводити час з бабусею: ходили з нею гуляти, потрапляли у нійрізноманітніші пригоди, їли морозиво і отримували гарні подарунки. Але зараз їх дивувало, що ніхто їх не провів, і, видно, ніхто не зустрічатиме. Мама склала клунки і побігла у справах, а бабуся сказала в чарофон тільки одне слово: "Чекаю!", і відключила зв’язок.

– Напевно, бабуся думає, що ми заважатимемо, і не дуже хоче, щоб ми приїздили, - похмуро буркнув Марко.

– Ні, я не думаю, може, в неї якісь справи. – Але наближалося подвір’я, ось і хата бабусина (на ній просто на даху великими буквами написано БАБУСИНА ХАТА, певно, спеціально для онуків), а нікого нема. Бабуся не вийшла їх зустрічати, на подвір’ї стояла тиша.

– Ну, думаю, нас чекає найнудніший тиждень в нашому житті.

– Що ж, ідемо всередину, - Оленка схопила наплечник і коробку з тортом.

– Ідемо.

Та не встигли вони стати на зелену-зелену траву, як щось навколо загуло-закрутило, завертіло. Світ почав змінюватися на очах, стало лоскотно і прохолодно. Перед гномиками з’явилися три русалоньки – маленькі дівчатка з зеленими кісоньками, вони були такого ж зросту, як Оленка, тільки мали величезні зелені очиська. Русалоньки весело сміялися.

– Ой, як хороше, до нас приїхали друзі!

– Нарешті, нам буде з ким бавитися, ура! Ви хоч бешкетувати любите??? – діти розгубилися, але після такого питання засміялися і захитали головами.

– Ну, мерщій в дім, бабуся вже чекає! – і всі троє схопили по кульку з речами і потягли їх в хату. За русалоньками лишався мокрий слід, так, ніби від ніг кожної з них починалося джерельце.

Всі, нагружені торбами, гостинцями і клунками зайшли в хату, а там... пахло свіжоспеченими пиріжками з вишнями, картопелькою з кропом і сушеними травами. А бабуся, ошатно вдягнена, в новому фартусі, якраз діставала з печі пиріжки. Власне, пиріжки вистрибували самі, бабуся керувала процесом. На кухні панував такий же безлад, як в мами, коли готувала їсти. Бабуся хвилювалася.

– Ой, дітки, ви вже приїхали. А я, бачте, ще й прибрати не встигла. Що ж це я, – плеснула в долоні. – Заходьте, швидше заходьте! Це ваші речі? Дівчатка, русалоньки, що ж ви тут мені море розвели, ану в криницю, на обід приходьте, батька покличте.

– Ні, бабусю, батько зовсім хворий.

– А що сталося?

– Ви ж знаєте, що в його криниці вже давно ніхто не бере води.

– Добре, щось придумаємо, вилікуємо вашого батька. А зараз геть! Бач, що придумали, воду мені в хаті лити. Онучки, та що ж ви стоїте. – вона, раділа, що діти житимуть з нею аж цілий тиждень і витирала руки об спідницю. – Де там ваші речі. Що тут? О, торт! Це ваша мама? Бач, не забула, що я люблю. Це твоє, Оленка? Оп, все, в кімнаті , Марко? Ага, все, з речами розібрались, потім розкладете, як захочете. Ще треба вас переодягти. В селі ж не будете ходити одягнені в білі сорочечки!

Тільки діти опустили очі, щоб подивитись, що ж не так з їхніми сорочечками, як виявилось, що на них кольорові майки і сині джинсові шорти.

– Ну, а тепер мити руки, будемо снідати.

– А русалоньки?

– Вони прийдуть на обід. Їм дай волю, то не виходили б з цього дому. Зараз в русалок біда – мало хто користується криницями, від чого вода замулюється, джерельця, що живлять колодязі, вмирають, русалонькам і нема, де подітись. А ці ще й такі непосиди-бешкетниці. От і доводиться їх стримувати, весь час придумувати якісь справи.

– А що тут близько є?

– Що тут є? А що тебе цікавить?

– Ну, річка, ліс, може, болото з цікавим болотяником.

– А, я хіба вам не казала? Дивно. Річка за хатою, за городом, ліс трохи далеченько, але, як зберетеся, то скажете мені, покажу вам коротку дорогу. Болото... Ні, болота близько нема, а те що далеко, вам і не потрібне. Тільки ж ви, дітки, за русалоньок не забувайте, беріть їх в свою компанію.

– Обов’язково, бабусю. От, чому матуся не послала з нами нікого з друзів, вона знала, що ми тут нових знайдемо.

– Так! Бо ми думали, що тут буде нудно.

– Хоч ваша бабуся і стара вже, але нудно з нею вам не буде. Добре, бігом мити руки, але щоб це зробити треба витягнути відро води з криниці. Справитеся?

– Звичайно, - діти вибігли на вулицю, схопивши по дорозі зелене емальоване відро.

– Поки вниз, то я кручу, - розсудила Оленка, - а потім ти, ти ж хлопчик.

– Добре, - добродушно погодився Марко. Оленка почала крутити корбу донизу. Почула, як відро десь далеко знизу хлюпнуло об воду. Здалося, хтось засміявся.

– Тепер ти.

Тільки Марко почав піднімати відро догори, як щось ніби зірвалося з повного відра, воно захиталося, вода почала розхлюпуватися.

– Певно, русалочки бавляться. – і дійсно, ще трохи проїхало відро доверху і знову щось хлюпнуло, відро дуже полегшало.

– Що ж це таке? Вони ж нам всю воду вилили. - обурилася Оленка. – Гей, там, дівчата, припиніть, нам треба води набрати!

Раптом щось потягло її донизу, різко стало холодно, Оленка опинилася в криничній оселі, Навколо, куди не глянь було по коліна холодної води, а русалоньки розступившись на крок, зацікавлено дивилися на дівчинку.

– Агов, де моя сестра?

– Марку, спускайся сюди!

– Як, я ж розіб’юся?

– Спускайся, тобі кажуть.

– А-а-а. Що ж у вас тут так холодно? Привіт, дівчата!

– Ви не ображайтеся, що ми вихлюпали вам воду, просто, нас так рідко хтось катає. Ми допоможемо вам ще одне відро набрати.

– Та нічого, - гномики любили нові знайомства. – А чому у вас так багато дзеркал? - роздивився навколо Марко.

– Та ні, це не дзеркала, це водоспади – переходи до інших криниць. Там, де дзеркала мутні, темні, там криниці закинуті, ніхто ними не користується, а там, де світлі, - то щасливі місця...

– Ой, а можна торкнутися? – протягла пальчик зазвичай розсудлива Оленка.

– Ні! Ні! – але було пізно, -

Оленку затяг маленький вир і вона, вся мокра і замерзла, опинилася в зовсім іншому колодязі. Під дальньою стінкою сиділа скуйовджена постать, зелені очиська зиркали в різні боки. Щось, не відомо, що ж це таке, глянуло в Оленчин бік і грізно насупилось.

– Брись!

– Перепрошую?

– Я сказав, геть звідси! Щоб ноги твоєї тут не було!

– Вибачте, але я не спеціально вас потурбувала. Зараз я повернуся назад.

– Ха! Чого ти полізла у водоспад?

– Я не лізла, я тільки торкнулася.

– Ха! Це називається "не лізла"? Ти ж не русалка?

– Ні, а що?

– Та нічого, от тільки повернутися тим самим шляхом ти назад не зможеш. Ці водоспади тільки для русалок.

– Ой, і що я тепер маю робити?

– А що тут зробиш?

– Може, ви мені допоможете?

– Ні!

– Чому?

– Я не допомагаю людям, тим більше, чарівникам.

– Я не чарівниця.

– Ти нею будеш. Але допоможіть мені хоча б піднятись нагору.

– І що це тобі дасть? Ти можеш опинитися за сотні кілометрів від тої криниці, в яку ти застрибнула. Треба ж таке придумати, застрибнути в криницю!

– Але що мені робити?

– Не знаю....

– Ну, добре, тоді побалакайте зі мною, розкажіть щось. Вам, напевно, рідко доводиться з кимось розмовляти.

– Не хочу балакати, от же, нав’язалась на мою голову. Де ти взялася?

– Впала в криницю.

– Це я знаю.

– Тоді чому питаєте?

– Ну ти й нахабне дівчисько. – Волохатий дідуган нахмурив брови, але видно було, що сміливість дівчинки йому подобається. – Доведеться, видно, допомагати, бо інакше тебе не здихаєшся. Ох, лихо на мою стару голову. Ти чия така будеш?

– Мамина, татова, братикова, бабусина.

– Язиката... Як тебе звати?

– Оленка.

– А маму твою?

– Вогнена, – насправді, маму звати зовсім по іншому, але в чарівному світі відоме саме це її ім’я. Дід-криничник аж тяжко зітхнув. – Тата Перелесник (це теж ім’я його в чарівному світі), а бабуся – Незвідана. От.

– Ох, ох, ох. Для чого ж це мені? Ні, таки доведеться допомагати. – Криничник знав всіх родичів дівчинки. Це дуже сильні чарівники. Якщо щось трапиться з їхньою дитиною, буде біда. Але мама Оленки колись врятувала старого від злого Болотяника, не давши сильнішому і злішому створінню захопити в полон самітника. Він пам’ятав добро і був вдячний Вогнені за допомогу. Мусив відплатити тим самим Оленці. Але так не хотілося йти зі своєї затишної криниці.

– А як вас звати? – поцікавилася Оленка.

– Ніяк, – буркнув Водяник.

– Що, таке ім’я? Бідолашний, – засміялася дівчинка.

– Мене звати... – він так давно ні з ким не розмовляв, що забув, як це робити чемно. Озирнувся по своїй домівці: навколо не прибрано, в кутках звисає павутиння, давно не прибране ліжко, на підлозі вже аж жабуриння поросло в давно не чищених калюжах. – Мене звати Джерельний.

– Дуже приємно, дідусю Джерельний. А чому у вас так брудно навколо?

– Бо давно не прибирав.

– Хочете, я вам допоможу?

– А що ти за це хочеш?

– Нічого, просто допоможу вам прибрати.

– Гм...

– А де в вас віник, відро, ганчірки?

– Колись були десь тут, - криничний дідуган з гарним іменем почав щось шукати в якійсь старій коробці. – О, тут!

Оленка позмітала павутиння і прогнала павуків у передпокій, там мух, все-одно, більше, але ніхто не ходить. Хай плетуть там свої сіті. Потім працьовита дівчинка поскладала розкидані речі до шафи, застелила ліжко, почистила калюжі, аж вони заіскрилися, і взялася мити посуд. Криничник не мив його багато років. Добре, що навколо вода. Прибирання тривало кілька годин і коли закінчилося, то домівка старого самітника аж сяяла від чистоти. Видно було, що дід задоволений.

– Ну що ж, ходи, будемо шукати твою криницю.

– Але як? Ви ж казали, що це дуже важко зробити!

– Ми спробуємо. Я ж тепер знаю, хто ти, то ми можемо просто проплисти до твоєї криниці.

А в цей час в криниці наших русалоньок був просто неймовірний рух: бабуся сварилася, Марко заглядав в кожне дзеркало, але не ризикував торкатися їх, бо бабуся пообіцяла зачинити його в кімнаті на цілий тиждень, щоб потім не мати мороки з пошуками. Русалоньки стрибали з дзеркала в дзеркало, але в них нічого не виходило. Щоб знайти Оленку, треба потратити багато днів, криниць же навколо – тисячі. Та раптом все стихло, бо зверху почувся голос дівчинки:

– Агов! Ви там?

– Ми то тут, а от що робиш ти там?

– Припливла річкою, що за хатою.

– І що я маю зараз тобі зробити? – насварилася бабуся. – В мене ледь не розірвалося серце – де шукати внучку, куди вона втрапила, та й чи жива, взагалі!!! А вона собі спокійно так каже, що припливла.

– Я, насправді, потрапила в криницю до діда Джерельного і він мені допоміг.

– Ну й добре.

– То що, ми сьогодні їстимемо? – спитав Марко, який ще з самого ранку не мав і шматочка хліба в роті. Він побачив сестричку, заспокоївся і відчув просто страшний голод.

– Ох, відчуваю, що найближчим часом мені не буде сумно, - похитала головою бабуся. Поправила зачіску і посміхнулася Джерельному, який подивився у свій водоспад.

– Там все гаразд? – запитав він.

– Та гаразд, дякую, - відповіла чарівниця.

– Тоді бувай, і ще, не свари онуку, вона мені поприбирала, славна дитина, хоч і язиката... – старі зморщені щоки аж почервоніли від незвичних вражень, - Чисто так стало.... Ну, до побачення.

– До побачення, криничнику.





НазадЗмістДалі
© Тарас Капущак, ідея, впорядкування, художнє оформлення, 2006-2008
Контакти:info@kazka.in.ua
Підтримка: ВГО «ДОЛЯ»
ВГО «ДОЛЯ»