Орел та кріт
Навесні орел налаштувався мостити гніздо.
Довго шукав годяще дерево і нарешті вибрав
дуб — старий-престарий, грубезний та високий.
Аж тут з-під землі виліз кріт і побачив,
що орел будує гніздо на дубі. Знав кріт, що
коріння дуба вже трухляве, і скоро дерево
впаде на землю. Шкода йому стало, що орел
марно працює, тож він підвів голову і сказав:
— Не мости на цьому дубі гніздо, бо у
нього коріння гниле. Перша буря його повалить, і ти
занапастиш своїх дітей.
Орел розгнівався і згорда відповів:
— Твоє діло в землі порпатися, а не учити того,
хто знає більше, ніж ти.
Кріт на те йому відказав:
— Хоч ти, орле, і багато знаєш, та знати геть
усе ніхто не може. Не хочеш послухати
моєї ради — і не треба, проте потім
пошкодуєш.
Орел сердито заклекотів:
— Ще мені бракувало слухати поради такого сліпця, як ти!
Кріт мовчки поліз під землю.
Минув час. Вилупились орлята. Орел з орлихою не могли натішитися
своїми дітками. І от одного дня знялася велика буря. Ліс зашумів,
застогнав. Старий дуб, де було орлине гніздо, рипів-рипів і не витримав,
упав на землю. Добре, що хоч на той час орленята вже літати навчилися,
а то б розбилися. Та однаково орел з орлихою перелякалися за своїх
діток, та й гніздо втратили. А орлята ще ж малі, їм треба домівки. А де
тепер гнізда взяти? Тоді орел згадав про крота:
— Ех, дарма я не послухав крота! Не трапилось би такого нещастя.
Недарма кажуть мудреці: не питай
розумного, а питай бувалого.
намалювала Мар'яна Фляк